Ігор Римарук. «Бермудський трикутник»: Аномальна зона – приклад подолання

Після перемог життя не закінчується. Навіть - після Шевченківської премії. Встановлена для «нагородження громадян за найвидатніші твори літератури і мистецтва, публіцистики і журналістики, які є вершинними духовними надбаннями Українського народу» (так і само у такій редакції стверджують нормативні документи), стократно звинувачена в усіх мислимих провинах, гаряче багатьма бажана (тим гарячіше, чим менше підстав для її здобуття), вона, премія, одначе реґулярно потрапляє до рук, які і створюють ці «вершинні духовні надбання».

«Еґоїст» Марини Гримич: роман читабельний і рентабельний

Кілька років тому я зачитувався її романом «Ти чуєш, Марго?» і її монографією про майнове звичаєве право українців. Із цікавістю прочитав «Варфоломіїву ніч». У неї легке письмо, динамічна фраза та інтрига у сюжетах. Вона чудово знає літературну мову і свідомо перчить її, як правило – вдало, ароматними галицькими слівцями, вміло проектує сюжет і вибудовує систему образів.

«Червоне солодке сонце» Галини Логінової: Дивіться, хто прийшов

Вони прийшли, нові письменники, і з цим фактом прийдеться змиритись, подобається він чи ні. Їх називають, – було би явище, а мудрагелі – обізвати – завжди знайдуться, – панєвропейською ґенерацією, чи то, здається, навпаки, – європейською панґенерацією. Чого б ні – красиво і по-сучасному. А ще – «оруелівським поколінням», штучно стуливши до однієї купи народжених у 1984 році і тих, хто народився хронологічно близько до цієї дати; і вже перераховують навіть імена і країни…